Сентиментальність

З роками ми стаєм сентиментальні,
Цінуєм усміх, дотик до руки,
Вечірнє чаювання у вітальні –
Ті серце зігріваючі ковтки...

Цінуєм погляд, в ньому стільки дива –
Вологий блиск очей і світ без меж,
Цінуєм шепіт: – Я така щаслива...
І стишене: – І я, кохана, теж...

А світ довкіл такий несамовитий,
І в нім дорогоцінна кожна мить...
Вже знаємо – років не зупинити,
І біг наш по життю не зупинить.

Приходить щось незвідане раніше,
Тремтливе, як далекий стук коліс...
Стаємо і ніжніші, і мудріші –
І спогади зворушують до сліз.

Збентежені й беззахисні, як діти,
Із осені прямуєм до зими...
А інші будуть тут колись сидіти,
І обійматись будуть так, як ми.

І буде чай, і буде ніч надворі,
І знов щасливий шепіт молодих...
І будуть зверху мерехтіти зорі,
І ми, напевно, будем серед них...

Поділитись сторінкою: