| |
Знову наснилася левада
І ватру я палив, мов Прометей.
І ти з мене
Так сильно розсміялась,
Бо я ніяковів з твоїх
Грудей...
А вдосвіта мене чекали коні,
Які плітки шепочуть чебрецю,
Степи мої безкраї й беззаконні,
І сповнені летючого свинцю...
Зачаївшись, дві ведмедиці
Дивились на тебе мільярдами очей,
І ти в мене, мабуть, тоді влюбилась,
Бо я був не найгіршим із людей...
А вдосвіта мене чекали коні, |
Які плітки шепочуть чебрецю, |
Степи мої безкраї й беззаконні, |
І сповнені летючого свинцю... | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
