Кохання, що на світі лиш одне!

Гуляє вітер і мені весь час шепоче:
Дощі співають скрізь не тільки про сумне,
Краплинки падають і стукають в віконце
Про те кохання, що на світі лиш одне.

Нехай на дворі осінь вже така холодна
І жовтим листям трохи стеляться думки,
Як стиглі яблука у тебе на долонях
Лежить кохання в мене щире на душі.

Звичайно, ранок може бути знов похмурим
І в темно – сірих хмарах небо все, але
Червоним полум'ям калина привітає
Палке кохання, що в душі моїй цвіте.

Буває, довго дуже тягнуться хвилини,
Але ж навіщо швидко плинуть так роки,
Моє кохання у безмежному просторі
Назавжди, Боже, я прохаю зберегти.

Поділитись сторінкою: