| |
Скільки печалей і скільки морок,
І ти вже не можеш ступити крок,
І вже зупиняєш серце, рахуючи втрати...
І так нам бракує добрих вістей
В країні, в якій так багато дітей,
Знають, як варто жити й за що помирати!..
Та клітка для птаха така тісна
І легко дається нам кожна весна,
Час обривається вранці відлунням прибою,
По нас залишаються радість і сміх...
Любити – значить бути для всіх!..
Вірити – значить уміти вести за собою!..
Приспів:
Знову горять, горять мости
І зводяться стіни,
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни!..
Діти, що стали нам продовженням мови!..
Країна, яка не тримає зла,
Країна, яка тут завжди була,
Країна, в яку повертають дощі,
Про яку так легко писати вірші!..
Країна – більше за будь-яке зло!..
Любити її за те, що було!..
Любити кожне з її світань!..
І в мене лишається пару питань:
Що нас тримає тут взагалі?..
Нас тут так мало на цій землі,
Нам так щедро світять зірки -
Це діти вертаються від ріки,
Діти вертають в свої доми!..
Це ми тут лишаємось жити, це ми!..
І повен дім голосів і гостей,
Дихає тихо країна дітей...
Приспів.
Гей, чуєш?.. Горять мости!.. Країна дітей!..
Та скільки ж всього треба пережити їм,
Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми.
І якими бути треба, щоб навколо розуміли,
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле.
І вогонь у серцях, вогонь у очах, вогонь,
За вікном вогонь, все чуже навколо свого...
І скільки в небі журавлів шукає прихистку весною,
Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття...
Що то є життя?.. В чому його кошт?..
Більше сльози не течуть, просто очі залив дощ,
Він може й змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця,
Але не змиє слід історії з молодого лиця!..
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
