Жоржина

Джинні була пружиною,
Натягнутою до сонця,
Хвилиною, секундою...
Джинні була Жоржиною
На батьковому віконці,
Сміялася, ховалася під зорі...

Приспів:
Вона не з тих,
Вічнозелених малих,
Що знатимуть життя,
Ще знатимуть життя...
Вона цвіла,
Вона вже готова була
З головою в небуття
Пірнати у життя,
Але море лиш для двох...
Лиш для двох...

Джинні шукала милого,
З яким попливла б
До сонця та знов одна
Вмивала сльози морем...

Приспів.

По землі ходила,        |
А в море не спускалася, |
Люди ніби чули,         |
Але не прокидалися...   |
Відповідь шукала,       |
Коли мовчали голоси...  |
Дивилася в море,        |
Згортаючи паруси...     | (2)

Поділитись сторінкою: