Зграя

На крило, мої браття пернаті,
Час піднятися в небо тепер.
Від старої, прогнилої гаті
Відлітайте до чистих озер!

Ти давно не була, моя зграя,
Там, де плесо блищить голубе.
Я кричу, молодняк підіймаю,
Я на простір виводжу тебе!

Рве повітря зі мною на змаху
Сотня юних, міцніючих крил...
Але хід уповільнюють птахи,
У підйом не вкладаючи сил...

Знову сам над лататтям кружляю,
Одиноко лечу в вишині...
Із багнюки болотної зграю
Не підняти у небо мені.

Я даремно розтрачую сили -
Моє плем'я десятками літ
В трясовинах північних водили
Хижі птахи не наших боліт...

Їм красоти морські не відомі,
Підневільним чужих вожаків.
У похмурому їхньому домі
Лиш болотних їдять хробаків.

Тільки відчай не гасить надію -
І до рідних призивно кричу.
Я із тими, хто знятись посміє,
До великих озер долечу.

Поділитись сторінкою: