| |
Така звичайна,
Давно не нова історія
Без риторичних питань
І романтичних метафор.
Столик на двох у ресторані,
Лиш ти і я -
Ми святкували два роки
І шумів вентилятор.
Ти вийшла перепаркувати
Свій Мерседес,
Лишила мобільний на столі,
А там смс на весь екран:
Зая, прошлой ночью было так
Ярко с тобою..."
I в автора ім'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє!
І я не став розвивати
Всім відомий сценарій,
Просто випив лате
І пішов по-англійськи.
Їхав 200 під віскі,
Слухав радіосюжет про невдаху,
Що у Вегасі лиш за одну ніч
Полиняв на 700 мілініонів,
I з такого розкладу
Просто з'їхав з петель головою.
I я подумав: як добре,
Що у цього героя - ім'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє!
Речитатив:
А потім, вона подзвонила,
Плакала, казала, що побачила смс
І що не знає звідки воно взялося -
I взагалі, що це я його написав
Ще рік тому, що зараз в усьому
Винен телефон, якийсь глюк...
Я мовчав, мовчав...
Потім не витримав і кажу:
Слухай, мила моя!
Досить вигадувати казки!
Не може телефон так глючити!
Не может телефон отак взяти
І видати старе смс
Та ще й під чужим іменем
Просто не екран - не може!
I кинув трубку... А потім згадую...
Так у неї ж андроїд... Андроїд може!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє! Поділитись сторінкою: 
| |
