Я думав, що нічого не боюся...

Я думав, що нічого не боюся,
Що все переболіло у душі...
Але стою і з острахом дивлюся
На батьківське подвір'я в спориші...

Воно, немов таке, як і раніше,
Хоча, напевно, зовсім не таке...
Так само тихо... Тільки інша тиша...
- Повітря стало зовсім не хрустке.

Ночами там не пахнуть матіоли,
Не можуть так співати цвіркуни.
Я не виню нікого і ніколи,
Бо в цім нема чиєїсь-бо вини...

Новий хазяїн. Це вже аксіома.
Моя ж одна провина і вина,
Що вже ніколи не побуду ВДОМА
І не почую пісні цвіркуна...

Поділитись сторінкою: