Світанок

Я не бачу більше слів,
Що б збирали все що плине
У душі, немов єдине
Що залишилось — це спів.
І не чую, як летить
Вільним птахом без сумління,
Без речей і без коріння,
Сіра вбивця мить.
Я не втомлююсь повзти,
Пробиваючись крізь грати,
Щоб піднявшись збудувати
Всі зруйновані мости,
Щоб відчути без прикрас,
Мов духмяні дикі квіти
Віють без страху змарніти,
Поки ще є час.

Приспів:
Мов ковдрою білою
Землю укриє снігами,
І сонце, звільнившись,
Розтопить гаї
Із бурхливими річками,
Могутні дерева
І трави розквітнуть,
Вітаючи світанок —
Так світ, прокидаючись,
Знову загоює рани...

Ось поріг і власний дім,
Що зустріне із вітанням,
Ось мільйон речей і пам'ять
Про роки, прожиті в нім.
Вже немає сил нести, —
Знаєш лиш, що не останній,
Хто вже втратив сподівання
Так само як і ти.

Приспів.

І недри, вдихнувши,
Втамують пронизливий голод,
Повітря змішає
Майбутнє з минулим,
Розвіє їх навколо,
Щоб світ знов піднявся
Міцними новими руками —
Та якось не віриться в те,
Що це станеться з нами...

Приспів.

Поділитись сторінкою: