Зимова елегія

Ліс...
Вкритий снігом ліс.
Під величним небом,
Серед білих гір...

Ніч...
З лісом віч-на-віч.
Чую тільки тебе,
Стримуючи зір...

Вір
Кришталевих озер очам.
Не покину серцем
Цей пречистий храм -
Я душею й думками там...

Тиснуть тисячі темних брам.
Кров так сильно б'ється,
Що я втрачу і що віддам —
Все одно залишусь я там...

Серед ночі, під гілками,
У озерця крижаного
Заплющу очі,
Замерзнуть рани,
Заб'ється серце —
Нема нікого, тільки вітер,
Та й дерева,
Сніг лоскоче, укриває,
Крига вкрита кришталева —
Такі ночі в мого раю...

В снах розчиняючись, біль промине
І все-таки щось непокоїть мене,
Серце все швидше і швидше стучить,
Немов відчуває загибелі мить
І по секундам відстукує час.
Ось воно – справжнє життя без прикрас,
А, що має сенс, якщо скоро помру?
Аж раптом примара продовжує гру!..

В мить з пошматованих сірих небес
Зірветься шторм, як розлючений пес,
Вдарить поривом та й вдарить іще,
Хиткі будівлі розтрощить ущент,
Тисячі вирве із корнем дерев,
Повітря пронизить вбиваючий рев
І всіх поховає у білій труні,
Вітром безжальним пробуджений сніг...

Поділитись сторінкою: