Хвала перекладу

Я відклав би своє, бо від себе нікуди не дінусь,
Відчинив би вікно у заманливе різноголосся
І пішов би у світ, як із давніх часів повелося –
Щоб шукати у нім і себе, і свою батьківщину.

Саме так – не обмовивсь я, не помилився.
Так буває: живлющих оновлень душа потребує.
Спрагло всотую все, що довкола побачу, почую,
Обнімаю того, з ким на добрій дорозі зустрівся.

Ми на вежі химерні й на замки чужі задивлялись,
Біля мурів високих спиняли зчудовано мажі,
Ми вбирали очима вірменські й литовські пейзажі,
Щоб свої, українські, у серці навіки зостались.

Ми вслухались в чиюсь незнайому, та приязну, мову,
Ми торкали її несміливо шорсткими губами,
Непіддатливі звуки завчали уперто, як гами,
Щоб додати снаги і краси українському слову.

Після творчої ночі вікно розчиняємо вранці,
З нього в світ по-новому відкритий протягнеться траса,
І до світу священною мовою Лесі й Тараса
Промовляють поляки, японці, французи, англійці, іспанці...

Поділитись сторінкою: