| |
Шла босоніж я серед лісів,
Йшла туди, де вітер шепотів,
Не сумуйте, мамо, - повернусь,
Я шукала зорі на Землі,
Розмовляла з вітром уночі
І дивилась як малює дощ.
Я танула, танула я...
Божа дорога, прямує сама мені під ноги,
Час йти вперед тож надягай чоботи,
В лівій руці сокира, в правій ятаган,
Щось не заздрю я нашим ворогам.
Йде босоніж вночі повз ліси білявка,
Вся тендітна, мов лісова мавка,
Та куди ж ти ідеш, пообдираєш ноги,
Відкрий, що бажаєш ти.
У яких світах прямує твій шлях?
Ніхто не знає.
Не знає ніхто, напевно, що там тебе чекає?
Але треба бігти, доля кличе тебе.
Зупинятися нема ніякої потреби.
Щось чарівне там кличе Тебе.
Тож іди і не зважай.
Я танула, танула я...
Йшла по воді вночі,
Йшла зникаючи,
Наче зорі на небі.
Шепотіла я, чаклувала я
І дивилась я як здіймається зоря.
В косу квіти плела,
Крізь вогонь я пройшла.
І тікала від себе.
Раптом крила в небо понесли,
Зазирнула я в минулі сни,
Де життя бере початок свій,
Вітер ніс мене серед думок,
Долі наші мов стрімкий струмок.
Течія не має вороття...
Я танула, наче білий сніг
Вітром стану я
Навік... Поділитись сторінкою: 
| |
