Ніч Івана Богуна

Прощальний час надій прощальних!
Ми тут. Ми є. Ми – всі. Ми – гурт.
Єднаймося! Ми той є грунт
Подій майбутніх, вирішальних.

Ми знаємо, куди йдемо,
Як наші ночі йдуть за днями.
І України знамено
Кричить і горбиться над нами.

Я вірю в Бога – в Україну.
Вона мій Бог і поводир.
Її одну мій ловить зір,
І хоч загину – до загину.

Прозрімо ж! Люди ми чи ні?
Чи ми раби борщу і сала?
І наша воля нас зассала,
Нас, та у нашому ж човні.

До бою! Бо не буде бою.
Ледачість знелюдить і вас.
Відгасло літо – світ не згас,
І я з тобою, як з собою...

Поділитись сторінкою: