Батьківська оселя

Хоч старість ще нікого не минула,
Нікого у житті не обійшла,
А молодість, як пташка, промайнула,
Пробігла, пролетіла, пронеслась...
Здається, що і небо посивіло,
І сонце мовби вицвіло вгорі,
І вже не гріє так, як вчора гріло –
Трава холодна в полі й у дворі.

Приспів:
Тож давайте до мами
Ми не пустимо старість,
А під вечір у батька
Витрем піт на чолі,
Щоб у їхню оселю
Тиха радість верталась
І батьки наші довго
Ще жили на землі.

На їхні руки, ні, це не здалося,
Вже зморшки полягли, як у сні.
А влітку іній не зійшов з волосся
І не розтанув снігом навесні.
Життя проходить, наче плине річка,
І вже назад ніколи не верта,
А Доля догорає, наче свічка:
І капає, і тане, мов літа.

Приспів.

Заходить, сонце ген, біля порогу,
Де батько й мати нас довіку ждуть,
І моляться за нас щоденно Богу
І світ дитинства внукам бережуть.
Оселю прикрашають рушниками –
Серцями посміхаються до нас,
Гостей частують хлібом і піснями –
І стримують цей невблаганний час.

Приспів.

Поділитись сторінкою: