Тиша

Коли прозора тиша обпекла
Мій мозок сонцем вічної молитви,
Я витирав від крові лезо бритви,
А на підлогу впав уламок скла...

З ніг валить втома від безплідної гонитви,
Та істина крізь пальці знов втекла,
І висихає тихо край стола
Безмовний свідок програної битви...

Мій мозок попелом просіявся й затих,
А вітер куряву здіймає, то думки,
Я їх хотів збагнути і не зміг,
Бо всі слова забулися навіки...

Але за мить я винайшов слова,
Та істина була вже не жива,
Але за мить я винайшов слова:
Ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла, ла...

Поділитись сторінкою: