Жінка дощу

Я дощ не любила і він про це знав,
Але він мене покохав.
Холодний, немилий мене обіймав,
Що все це мине він шептав.
Лиш я буду вічно у полоні плачу
Тебе шукати завжди-
Моя Беатріче, ти жінка дощу-
Співав він на всі лади.

В рядочки вплітався, в пісні залітав
І тепло торкався він кіс.
В мої сни вкрадався, тай бажаним став
І врешті до серця приріс.
Дощ мій, він магічний, до нього лечу я,
Йому кричу я зажди.
Бо я Беатріче- я жінка дощу,
До мене крізь роки йди.

Поділитись сторінкою: