Асфіксія

Щодня відкриваєш ти очі
Й ніхто не питає чи ти цього хочеш,
Засунь свої бажання подалі у ду**,
Отак і чекаєм останнього суду.

Ніхто не питає,
Чи ти хочеш так жити далі,
Так.

Кожен день боротьба,
Ми йдемо по головах до місця під сонцем,
Я не, не хотів,
Та невже хтось питає, чи хочеш, чи ні.
Ми не маєм речей, вони мають нас
Жорстко у всі діри
І так хотілось би заховатись та ніде,
Ніде подітися.

У цій задусі немає куди вже іти,
Спасти мене вже ніхто не в змозі,
Послабити вузол, схопити повітря ковток,
Забери мій квиток в один кінець.

Забули все, чого прагнули так,
Натягли всі на шиї мотузки самі,
Залиш хоч одне - не забути себе,
Не забути якими хотіли ми бути...

Поділитись сторінкою: