| |
Лікар, я не хочу тебе злити,
прошу, допоможи мені, ти ж з еліти...
Ти можеш повернути моє літо?
Там, де я маленький, думаю, що я великий...
Де лізу не в окопи, а на білу липу,
Де я кричу: Холодної води налий, па!
Де дідова колонка не замерзла,
Вибач, що не в риму, але той рядок не липа!
Лікар, ти правий, це ПТСР,
Який тягнеться з СРСР...
Знаєш, де я був, просиш забути це...
Тільки чомусь тебе, а не мене трясе.
А я казав, яка уперта моя рота?
Вічно голодна смерть тягнула їх до рота,
Як свої пальці те мале маля,
І вони усі залишилися там... А я?
Приспів:
За них я буду у палаті
Тобі свої думки кришити...
За них я закінчу бухати,
Знайду у себе сили жити!
За них я закінчу роботу,
Яку ми почали в братерстві.
Ну, звісно, якщо ти не проти,
Мій кращий лікар у люстерці.
Кажеш, я забув, що в мене вдома діти?
Кажеш мені: досить на синькі сидіти!
Кажеш, що не розумію я і досі,
Що в мене є страшний, але важливий досвід...
Кажеш, що мені не треба трепанації,
Кажеш, що такі як я і треба нації!
І що у тилу для мене забагато праці є!
Кажеш, все важливе не по радіо, по рації
Я чув, а тут в тилу не чують ні*уя!
Лікар, ти кажеш мені: лікар тут не ти, а я!?.
Говориш: треба жити, так як добре ти вмів,
Навіть не за себе, а за побратимів!
Які вже не повернуться з тої посадки,
Щоб доробити, доказати, дописати!
І повернути їхню славу неможливо літрами!
Їх воскрешає Лікар з великої літери!
Приспів.
У люстерці! У люстерці!
Не у люстерці!.. Поділитись сторінкою: 
| |
