Cонет 90

Зречешся як, зневірившись, мене -
То вже тепер, як світ мені не радий.
Із долею удвох мене зігни,
Але не доверши останню втрату.

А вже, коли здолаю біль і щем,
То не ятри загоєні вже рани,
Щоб після ночі з вітром і дощем
Таким не став мені й наступний ранок.

Зневірившись, покинь, та не тоді,
Як втомляться вже дріб'язкові біди.
Тепер покинь, щоби я зрозумів:
Найбільша це біда з усіх на світі.

Не може бути більшої біди,
Не може бути більшої біди,
Аніж твого кохання,
Аніж твого кохання,
Твого кохання втрата назавжди...

Поділитись сторінкою: