Сад кохання

Мов у сні
Ми зустрілися радо неждано.
У весні
В пелюсткову п'янку заметіль.
У саду
Вперше мовив: "Кохана жадана".
Досі тут
Не зів'яли слова саме ті.

А коли
Яблунево рум'янилось літо
І коли
Танцював золотий листопад –
Я тебе
Виглядав, обіймаючи віти.
А тепер –
Осідає на сад снігопад.

Хоч давно
Білий сніг розквітає на скронях,
І вино
Вже настояне вщерть на літах –
Квітне сад,
В небеса простираючи крона,
Не згасає
Кохання вогонь на вітрах!

Поділитись сторінкою: