А ти, перша, що віща

А ти, перша, що віща, –
То дам я тобі коня
І жалкого меча,
Щоб на вільних твоїх дорогах
Розтинала свій жаль,
Як химеру старого дня,
І будила зорю
Перегуком дзвінкого рогу.

А ти, друга, що вічна, –
То дам я тобі свічу
І смолу ще, і віхоть,
Щоб горе своє спалила,
І ясним смолоскипом
Хрестила річки плачу,
І у променя сонця
Зростила вогненні крила.

А ти, третя, що вірна, –
Нічого тобі не дам,
Ні багатства, ні влади,
Хіба що одного сина.
А тоді повернусь
Звідусюди до тебе сам,
Прохопившись слузі:
Та ж не третя вона, а єдина.

Поділитись сторінкою: