Соната любові

В твоїх очах сміялась радість,
Удвох з тобою, немов у раю...
Долали далі мрій каравани
І слів солодких рій...
Птахи зловісні в ту мить летіли,
В нашому саду неждано сіли...
Невиліковні вже тії рани,
І стало мало слів...

В ніч одиноку старий маестро
Музі незрадний – лицарськи чесно
Пише у сон холодно-білий
Нашу любов...
Плаче у звуках, піднятих вітром,
Серця печаль молочним цвітом.
Тихе відлуння музики й муки –
Невинний унісон...

Журні акорди ллються щосили –
Жалить стрілою розкішне диво.
Вже неосудна, і неповторна,
І тільки наша любов...
В мареві ночі, неначе жриці,
Марно лютують зловісні птиці –
Болем прикрию в серці глибоко
Лебедя білий тон...

Відданий музі старий маестро
Тишу тривожить нічним оркестром.
Звуки сонати, неначе квіти,
В ранковий сон...
Губи зітхають в краплях любові,
Зорям віддались дві наші долі.
Тихе відлуння музики й муки –
Невинний унісон...

Поділитись сторінкою: