Слинопад

Хай закриють свої очі ті,
Що бачити не хочуть,
Проти сонця направляючи вогонь...
Там, де плачуть неохоче,
Там, де камінь воду точить,
Людям сонце, наче горло між долонь.

Сонце - не біда, колись загине,
Зовсім не біда, ніхто не винен.
Сльози - не вода, сльозами миє,
Мати молода малого сина.

Будуть ще живі по світу грати,
Встигнуть ще малі старими стати,
Осені вогонь запалить квіти,
Щоби до весни було, чим жити.

Хто сміється, а хто плаче,
Хто по спинах наших скаче..
Слина падає з розірваних ротів..
Світу білого не стало,
Всі гребуть і їм все мало,
Більше схожі на недоєних корів.

Поділитись сторінкою: