І знову пролог...

Маю день, маю мить,
Маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє,
Проміняла його на біду.
Голубими дощами сто раз       |
Над тобою заплачу.            |
Гіацинтовим сонцем сто раз    |
Над тобою зійду!              | (2)

Ми з тобою такі безборонні
Одне перед одним.
Ця любов не схожа
На таїнство перших причасть -
Кожен ранок був ніччю,        |
Кожна ніч була передоднем.    |
Кожен день був жагучим чуттям |
Передщасть.                   | (2)

А тепер... Що тепер?
Моє серце навіки стерпне.
На пожежах печалі
Я пам'ять свою обпалю.
Якби ти знав,                 |
Як солодко, як нестерпно,     |
І як спочатку я тебе люблю!   | (2)

Поділитись сторінкою: