Переваги окупаційного режиму

В один із днів повернеться весна. 
З південних регіонів батьківщини 
потягнуться птахи, і голосна 
свистулька вітчизняної пташини 
озвучить ферми і фабричні стіни, 
і грубий крій солдацького сукна, 
і ще багато всякого гівна,
і ще багато всякого гівна.

Але печаль лягає на поля. 
Нужда голімі розправляє крила, 
докіль поет тривожно промовля: 
я є народ, якого правди сила; 
цю жінку я люблю, вона просила,
цю жінку я люблю, вона просила.

Сколовши босі ноги об стерню, 
старенький Перебендя коло тину 
ячить собі, що, скурвившись на пню, 
лукаві діти в цю лиху годину 
забули встид, просрали Україну, 
забили на духовність і борню, 
і взагалі творять якусь фіґню,
і взагалі творять якусь фіґню.
Бідує місто. Кинувши фрезу, 
робітники на заводському ґанку 
лаштують косяки, бузять бузу, 
розводять спирт, заводять варшав'янку 
і, втерши соплі та скупу сльозу, 
майовку перетворюють на п'янку,
майовку перетворюють на п'янку!

Поділитись сторінкою: