В мене

В мене дідові брови і дідова вдача.
В мене тяга до пісні, як в діда.
І тому лиш сьогодні я що-небудь значу,
Що на дідовім конику їду.

Ще від нього сідло піді мною гаряче,
Ще вуздечка його пам'ятає.
Коник то засміється, то гірко заплаче,
Як я пісню його заспіваю...

Дід у роки криваві при владі собачій
Не божків визнавав — тільки Бога!
І не раз своїй долі іще я завдячу
Тим, що гідності вчився у нього!

Ще не раз я завдячу — хоча й запізніло —
За науку нелегку і щиру,
За натхненних пісень успадковані крила,
За коня незрадливого — віру!

У сідлі ще невміло й панічно тримаюсь,
Та уміння й відвагу помножу.
Недоспіване дідом я нині співаю —
Тому гірше співати не можу.

Поділитись сторінкою: