| |
Не питайте матері, де її сини...
Не питайте, де взяла стільки сивини...
І, чому в ночах її лише чорні сни,
А у снах лиш спалахи клятої війни...
Іноді прилине звісточка від сина:
Усе добре, мамо, Україна з нами!
Скільки будем жити, білий світ любити,
Ми свою країну піднімем з руїни!
Не питайте донечки, де її татусь...
Не зітріть його слова: Скоро повернусь!..
І чому в очах її фраза: Я боюсь!..
Я скажу: Війна страшна! - І не помилюсь!..
Не журися, доню, що біліють скроні,
В нашої матусі, скоро повернусь я!..
Розкажу, як жити, білий світ любити,
Почекай, лиш трохи, Скоро Перемога!
Не питайте ви мене, де моя сім'я...
Розбрелась, розкинулась – в світі, як і я...
І чому в очах моїх жаль, тривога й лють,
А ще сум за згиблими і сльоза, майбуть...
Не ридайте, мамо, Україна з нами,
Наче ви із сином, весь народ єдиний!..
Співом солов'їним, барвами калини,
Мов одна родина, наша Україна!.. Поділитись сторінкою: 
| |
