| |
А я - дівка норовлива,
Зранку і до ночі
Люблю хлопців зачіпати
Та не дивлюсь в очі.
Степану, Йвану, Михайлу
Голову скрутила так,
Що досі виглядають:
Де ж ти, моя мила?..
Один під плотом чекає –
Серденько бентежить,
Так запала йому в душу
Аж від вчора стежить.
Другий в полі цвіт збирає,
Має вже мороку.
Третій себе виряджає.
Я поглежу збоку!..
Ой, дівка норовлива,
Ой, да така вродлива...
Ой, хлопці очі косять...
Ой!.. Ой!..
Ой, дівка норовлива,
Ой, її серце - злива...
Ой, ручку її просять...
Ой!.. Ой!..
По саду гуляла,
Коси розвівала,
Парубочків серце,
Мов плоди, збивала.
Палко їм моргала,
Пильну-пильнувала...
Молодість моя,
Як річенька, спливала...
У душі Степану
Залишила рану,
Квіточки зів'яли
В серденьку Івана.
А Михайло досі
Має ще надію,
Що ту милу вітром
До нього завіє.
Ой, дівка норовлива,
Ой, та така вродлива!..
Ой, хлопці люблять,
Стережуть
Та й на руках носять!..
А тая брови нахмурила
Й крутить носом...
Ой, дівка норовлива,
Ой, її серце - злива...
Вітер повіє, дощ крапає,
Трава росте, цвіт не цвіте,
Та життя в неї вже доросле... Поділитись сторінкою: 
| |
