| |
Вони лежали у ліжку,
Накрившись по самі плечі,
Сміялися.
Рахували прожилки світла
Між сціпленими пальцями.
Говорили про тихі,
Абсолютно буденні речі.
Кохалися, але не називали
Себе коханцями...
Згадували злющу сусідку,
Тітку Настурцію, яка до них
Раз по раз із позастіння
Стук-стук-стук-стукала.
Грозилась, що візьме
І якось відправить їх обох в Турцію,
Вона може, нарешті, виспиться...
Туреччину, бабцю! -
Вони, регочучи, їй відгукували.
І далі кохались
Уперто, погідно, ласкаво.
І ковдра дихала понад ними
На всі можливі й не дуже
Для ковдри способи дихання...
І ніч стояла, серпнева
І до невпізнаваності нелюдима,
Поправляла небесному Оріонові пояса
І псів його вірних
Розпачливо гласькала...
З вікон пахло розімлілими перцями,
Прянощами, оцтовим маринадом і,
Якщо дуже добре принюхатись, матіолою...
Він брав зі столика китицю виноградову
І котив її тілом ягоди, і ловив губами -
Липкими від солоду і безборонно голими.
А потім...
На цьому вона, як завжди, прокинулась,
Сиділа і слухала біль свій, як платівку,
Таку знайому і таку, Господи добрий,
Таку безконечно чорну...
В кутку кімнати тріпотіла
Крихітна лампочка
І світився жовто-блакитний прапор
На порожніх плечах
Продірявленої осколками форми... Поділитись сторінкою: 
| |
