Роде мій!

Змок поділ в росі – то мала біда,
Змієм кінь тремтить в поводу –
Я босоніж в гостину до прадіда,
Приминаючи трави, йду...

Ще не видно, за балкою сховано,
Ось яруга, іще одна –
І постане вітром будована,
Роду нашого купина!..

Ледь гірчить повітря, порушене
Теплим присмаком ковили.
Накривають столи під грушами,
Чути гамір: злетілись орли...

Ті, хто вижив в віках і незгадані,
Їх не десять і, навіть, не сто...
Крок прискорюю, кваплюсь, аж падаю, -
А мене не чекає ніхто...

То ж не мною степи розпродані
I проміняні на земне, –
Не сідай же без мене, роде мій,
Зачекай хвилинку мене...

Поділитись сторінкою: