| |
Пророцтва снів моїх збулись уже,
Що квіти всі були не випадкові,
І світла віра землю береже
В небесне диво таїнства любові.
Годинник казки знов пробив весну
І закипіло море снігом білим,
Розсипалися квіти небом цілим,
Бо я із уст твоїх вина черпну.
Я так люблю очей твоїх печаль
І як твоє волосся розлилось,
Вдягнула вічність зоряну вуаль,
Щоб таїнство любові відбулось...
Я не нап'юсь із уст твоїх вином,
В твоїх очах злітаються планети,
Вже розлились на сцені за вікном
Нічних галактик зоряні концерти.
І знову королева ставить мат,
І знов король не буде утікати:
На світі щастя більшого нема,
Ніж радощі маленькі дарувати.
Я так люблю очей твоїх печаль,
Твоє волосся морем розлилось,
Вдягнула вічність зоряну вуаль,
Щоб таїнство любові відбулось...
В блаженному мовчанні ніжність рук
Без слів говорить серцю так багато,
І величає серця кожен стук
Любові з квітів і зірок багаття.
Не потривожу твій солодкий сон,
Накрию покривалом твої плечі —
У всьому досконалості закон,
І ближчі ніж Земля світи далекі.
Вдягнула вічність зоряну вуаль,
Щоб таїнство любові відбулось...
Злітаються планети там, де даль,
Там, де вино із чаші розлилось... Поділитись сторінкою: 
| |
