| |
Під вечір сонце сідає,
Із-за гаю не пісня лунає,
Не зозуля ту пісню співає,
То блукає самотня душа...
Пробіжить по широкому полю,
Упаде в холодну росу,
Її серце стискалось від болю,
Загубила солону сльозу...
Пригадає, як з ним просто неба
Сумувала, раділа і знов,
Як кохала, любила й втрачала
Свою першу й останню любов...
У спогадах втіху шукає,
Блукає тінню сама,
У зозулі тієї спитає:
Скільки часу ще буде сама?..
Завжди сама прокидалася
Ти на світанку,
Завжди одна зустрічала
Ті дивнії ранки...
Доля така: роки пролетіли
В чеканні,
Більш ніколи ніхто
Не освідчиться
Тобі у коханні!..
Під вечір сонце сідало,
Із-за гаю не пісня лунала,
То не птиця у небо злітала, |
Відлітала самотня душа... | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
