Заміські вечори

У садку ні звуку, ні шелесту,
Спить він до світання пори.
Срібло місячне в річці стелиться,
Заміські люблю вечори...

Річка плине й наче спинилася,
Нахилися й срібло збери.
Пісня чується - й десь поділася,
Незбагненні ці вечори...

Що ж, кохана, ти призамислилась?
Не мовчімо, поговорім...
Годі висловить і не висловить,
Що на серці тепер моїм...

А вже скоро зовсім розвидниться,
Прокидаються кольори.
Не забудь же ти, мила, літні ці
Заміські наші вечори...

Поділитись сторінкою: