Відлітай

Мої думки в повітрі розсипані,
Сповиті солодкими снами дикими,
Стрічками прозорими,
Словами зниклими,
І знову у опіках душу никаю...

Летіти до неба шляхами ближніми,
Ховати зіниці, що болем насичені...
І кров під шкірою секунди відлічує,
Не чую нікого – емоції нівечать...

Спитатися в ніжності дозволу мучити,
Стискати в долонях всі засоби сучі,
І не скористатися правом цим крученим,
Не сподіваючись цим когось зворушити...

Я просто і вкотре вже силуюсь тішитись,
Що тиша існує не тільки для тиші,
І з легкістю можна знедоленість знищити,
Пробачити все, піднімаючись вище...

Контури світла по тілу схвильовані,
Погляд безглуздям моїм арештований,
Надривними хвилями серце знов зломлене...
Посмішка?.. Спокій?.. Але тільки зовні...
Відлітай...

Поділитись сторінкою: