|
О, коханий, чом нахаби-зорі
Вирячили очі безсоромні,
Як ми обнялися із тобою,
Як цілуємося під вербою...
Можна підійти було б до хати –
Та із хворостиною там мати;
А як раптом гавкне наш собака –
Ще в кізяк уступиш з переляку...
Тож найкраще підем до комори
Та й розкажеш там про тії зорі –
Ви ж, хлоп'ята, любите дівчатам
З умним видом баки забивати!
А вопше, ніж теревені править,
Краще б ти чкурнув до небокраю
Та й зорю там сколупнув он тую –
Я її до себе прилаштую.
Тільки-но я став на небо дратись,
Щоб до тих зірок якось дістатись, –
Стала раптом вся Земля здригатись
І в холодний Всесвіт віддалятись...
Ніби хтось турнув її з орбіти...
Я злякався, ніде правди діти,
Моя мила теж пополотніла –
Звідкіля це лихо, що за сила?
То якась закохана істота,
Що живе в Галактиці навпроти,
Землю нашу пре собі до хати –
Кралі щоб своїй подарувати!
Бо тій також зірку заманулось,
Їй планета наша приглянулась...
Він аж пріє та тягне щосили,
Бо кохана, бачте, захотіла!
Тож, усього Всесвіту кохані:
Міру знайте у своїх бажаннях!
І найперш обмисліть їх глобально,
Щоб не мати наслідків печальних.
І домовмось, Космосу дівчата:
На чужі зірки не зазіхати!
Щоби через десь якусь дурепу
Отака не сталася халепа!
А найкраще повечерять смачно –
Сала кусник, борщику в придачу –
Та й гайнуть до клубу танцювати,
Потім – в гаї дуба колихати...
І всю ніч під зорями гуляти! Поділитись сторінкою:
| |