Відгук через роки

Ну, що сказати?.. Віку доживаю
В країні, що все зводиться з колін,
Та досі світ безвільним заступає
Вічно живий в граніті й бронзі Він...

Чи діждемось загального прозріння?..
Чи вишкребемось врешті з-під руїн?..
Вже не одне незріле покоління
Гіпнотизує балакучий Він...

Доведені до краю – повставали.
Та брат на брата йшов, на батька – син.
І вкотре опустілі п'єдестали
Займав в подобі іншій той же Він...

І замість поступу – застій, болото.
Замість цвітіння – згарище і тлін.
Й ми на порозі до європ – голота,
Бо так заповідав гаркавий Він...

Минають, немов сон, десятиріччя,
Коли б уже скоріше він помер,
Й, позбувшись тіні, розцвіли обличчя
Зі вдячністю, не знаною тепер...

Поділитись сторінкою: