| |
Як би хотілося, щоб мене розуміли правильно,
Я в гру "вірю-не-вірю" не граю давно,
Кажу правду - мені не вірять,
Знову кажу - знову не вірять,
Все міряють по собі, чи може трохи звіріють?
Я кажу все так, як є,
Це просто моє життя - життя моє,
Іноді ніжно голубить, іноді боляче б'є,
Потім довго вилазиш із ями,
В якій нібито щось гниє.
Я ото сказав комусь кілька слів - щиро, чисто,
А той одразу починає шукати у цьому прихований зміст.
І от уже нависає на мене, от уже тисне,
А я тільки благаю - не ображайте артиста.
Не подобається тобі - просто не слухай,
Не знаю там - вийди із залу, затули вуха,
Зрештою, просто увімкни в плеєрі те, що любиш.
Те, що сам вибираєш, те, за що, можливо, життя віддаш,
Звісно, в ідеалі було б такий собі "баш на баш".
Я тобі - своє чесне слово, ти мені - ажіотаж,
Ха! Та що там те слово, хіба для тебе щось варте?
Його не збудеш в тридорога, не виграєш в карти.
Хіба що зуби поскалиш, а ціну не складеш,
Щось, на кшталт, як у фільмі "АССА" гра "Бангладеш".
От інакше було б, якби це слово сказав не я,
Але є те, що є - моє просте слово і некруте ім'я.
Нема в мені Емінема.
Якби хотілося сподобатися тій дівчині,
Так, що ледь не забув - я вже сьогодні їв чи ні,
Така дівчина чічка, рожевенькі щічки,
Цікаво, це тому, що сором'язлива чи істеричка?
Випинаюся із себе, розпускаю пір'я,
Просто на ходу вигадую якесь старовинне повір'я.
Кажу їй - знаєш, мені на роду написано
Загинути не від шаблі, не від простого списа,
Не від пострілу в груди, не від кулі в серце,
А від вбивчого погляду дівчини з перцем.
Вона каже - дівчина з перцем - це трансвестит,
Так що зуби мені тут не заговорюй і не свисти.
Пиши листи дрібним почерком на електронну адресу:
Головпошта, до запитання, в місто Одесу.
І ще на останок - гуляй, Васильку, вздовж паркану,
А я з таким, як ти, гуляти точно не стану.
Я би, звісно, розтанув, але не від такого тону,
Ще й ніяк не очікував ось такого пістону.
Стою, витріщив очі, не можу згадати, як мене звати.
Ноги вже не тримають, наче зроблені з вати.
Хотів їй сказати щось різке і дошкульне,
Але вона знову своїми очима в мене - як пульне!
Ото тільки спромігся на "бувай здорова"
Коротше кажучи, одразу видно, що я не майстер слова.
Нема в мені Емінема. Поділитись сторінкою: 
| |
