| |
Моя сердешна Україно,
Тебе й свої не впізнають,
Ти засохла, як билина |
І буйні вітри тебе б'ють. | (2)
Пропала вся Твоя оздоба.
Змарніла вся Твоя краса
І, мов з великої хвороби, |
Посіклась русая коса. | (2)
І квіти, й ті позасихали,
Що грали в Тебе на вустах
І очі геть позападали, |
Погас вогонь в ясних очах. | (2)
Неначе труп коло могили
Стоїш ти мовчки над Дніпром.
Тобі немов би все обридло, |
Що робиться тепер кругом. | (2)
Ти закриваєш на все очі,
Неначе хочеш все забуть
І під густим покровом ночі |
В безодні вічній потонуть. | (2)
Нехай Москва собі лютує,
Нехай отрутою плює.
Вона свою загибель чує, |
Бо вже гниє, бо вже гниє. | (2)
Це ви нас голодом морили,
Це ви нас гнали на Сибір.
Це ви в'язницями покрили |
Козацьку вольницю, це ви. | (2)
Цю кров розбризкану по нетрях,
Той морок вибитий у тьмі
Не спинять ні всі ваші греблі |
Попідмуровані кістьми. | (2)
Ще прийде час, прийде година.
Ще буде суд, ще буде суд.
І так, як ви колись водили, |
Вас на розплату поведуть. | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
