| |
Ой, на горі василечки сходять,
Під горою барвіночок слався. | (2)
Під горою барвіночок слався,
Молод козак розпивсь, розгулявся. | (2)
Молод козак розпивсь, розгулявся,
А його кінь в стайні застоявся. | (2)
Стоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівча-сиротину. | (2)
Мару сина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю носить. | (2)
Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силою женила. | (2)
Невісточку вона не злюбила,
На вулиці невістку судила. | (2)
Ой, ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що милій казати. | (2)
А свекруха її не злюбила,
До порога спати положила. | (2)
До порога спати положила,
А до сина стиха говорила: | (2)
Піди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, дротянії віжки. | (2)
Купи, синку, дротянії віжки,
Скрути милій рученьки ще й ніжки. | (2)
Купи, синку, дротяну нагайку,
Скатай милу, як синю китайку. | (2)
Купи, синку, дротяну нагайку
Та й бий жінку з вечора до ранку. | (2)
А миленька білу постіль слала,
До постелі стиха промовляла: | (2)
Постіль моя, тонка, білесечка!
Хто ж на тобі сю ніч буде спати? | (2)
Хто ж на тобі сю ніч буде спати?
Буде милий, як кат, катувати. | (2)
А звечора свічечка горіла,
А впівночі нагайка шуміла. | (2)
А впівночі нагайка шуміла,
А к світові миленька умліла. | (2)
Лежить мила, як бумага синя,
А миленький, як білая глина. | (2)
— Ой ти, мати, пораднице я хаті,
Порадь мене, де милу сховати. | (2)
— Зірви, сину, в коморі дилину
Та заховай чужую дитину. | (2)
— Не зірветься в коморі дилина,
Не втаїться чужая дитина. | (2)
Треба, мати, коня продавати,
Треба, мати, милу поховати. | (2)
Сідлай, сину, коня вороного
Та їдь, сину, до тестя рідного. | (2)
Нехай їде, нехай поспішає,
Нехай свою дитину ховає. | (2)
По миленькій в усі дзвони дзвонять,
Сина й матір до острогу гонять. | (2)
На миленьку сорочку наділи,
Сина й матір в острог посадили. | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
