Солодке каяття

Ти не простила і тоді права була.
І я карав себе і досі щиро каюсь.
Із тої миті, як ображено пішла,
Із тої миті як же болісно чекаю!
Як Ти сказала, що навік тепер пішла,
Із тої миті я Тебе одну чекаю.

Я не лукавлю, не клянуся на віки.
Відчуло серце і тепер напевно знаю:
Тебе не зможу замінити я ніким,
Бо лиш Тебе так зачаровано кохаю!
Не всі однакові жінки й чоловіки.
Тепер пізнаєш, як же я Тебе кохаю!

Нам пощастило на солодке каяття:
Всі помилки ми щиро визнати готові.
Бо не погасли, а палають почуття,
Серця наповнилися повінню Любові.
Ми помилялись, та палають почуття.
Ми переповнилися повінню Любові!

Поділитись сторінкою: