| |
Де рушниками стеляться поля,
Де сонце грає золотавим німбом –
На рідну землю радо лину я,
Де пахне свіжовипеченим хлібом.
Ранесенько вертаюся сюди,
Де світанкові променяться роси.
Напитися з колодязя води
І по травичці походити босим.
Тут мої земляки найрідніші,
Звідси в світ до сердець промінець.
Я туди, де складатиму вірші,
Я туди, де чекають мене.
Хлібина сонця в рушникову даль
Котитиметься, мов життя по колу.
В криницю прибуватиме вода,
І пам'ять не мілітиме ніколи.
Отут дитинство пахне молоком.
Отут залишусь паросточком юним.
Прополеним і зболеним рядком.
Жагуче слово проростає всюди.
Жодна мить не вертається більше.
Неодмінно й життя промине.
Я ж туди, де звучатимуть вірші.
Я туди, де почують мене.
Затихне грім і буде сонцеграй.
Та завжди скрізь лишаймося собою.
Собі будуймо в Україні рай.
Усе в житті лікується любов'ю.
На батьківщині сонячній моїй
І скрізь на неозорій Батьківщині,
Душі кринице, повнись, не мілій,
Щоб в ріднім краї квітли люди щирі.
Тут моя недоспівана пісня.
Скільки літ в світі цім не мине –
Повертатись ніколи не пізно.
Земляки не забудуть мене. Поділитись сторінкою: 
| |
