Думи, мої...

Думи мої, думи,
Що робити з вами
Вами й нині в Україні
Ганяють як псами,
Потішаючи Тараса:
"Збулося! Збулося!
І тебе в Вкраїні вольній
Згадати б здалося!"...
І згадають – поламають
Ребра і ключиці.
(Бо ж не кожен право має
Святкувать річниці).
Кинуть квіти до підніжжя,
І на тому стало...
Реве-стогне Дніпр широкий –
Кайдани прорвало!

Встань, Тарасе, із могили,
Глянь на гори-кручі:
Вже у вільній Україні
Знов реве Ревучий!
Тягнуть хлопці думи-криці
В столицю возами:
Ще не вмерла Україна!
Слово Правди з нами!
Не схоронять їх в Таращі
Підставні дурмани.
Встаньте, думи Тарасові,
Ми підем за вами!
Пута зірвемо облудні,
Розвієм тумани,
Слово Правди запанує
Навіки між нами!

Поділитись сторінкою: