Соловейко

На гілках червоної лози
Я зустріла ніжну, сіру птаху.
Тут хоч плач, чи жалібно проси,
Нагадав той спів трипільську хату.

Робертіно  голос не зрівнять,
Бо така з'явилась звідкись радість,
Можна лише дух затамувать,
Відчувати серцем спокій, святість.

Помовчать... Послухать... Пригадать
Неймовірну тишу, як у храмі,
Підійти, берізку обійнять
І відчути милий голос мами.

Соловейко спів свій дарував,
Хто мене понад усе кохає.
Він мене навік причарував
Піснею, що душу вічну має.

Поділитись сторінкою: