Зеленаві твої небеса

Хто запалює там ліхтарі,
Крапа світлом на темне вікно,
Наче тоншим за промінь зорі
Дивним пензлем торкне полотно.

Зеленаві твої небеса,
Погляд ніжного жалю услід,
Мого міфу фатальна краса —
Ти її не згадаєш без сліз.

І від веж до рожевих колон
Сяє місто як іскра вина.
Давній міф, моя вигадка, сон
Постає із того полотна.

Мій ліхтарнику, ніч промайне,
Те, що пензлем забрати не встиг —
Синю гойдалку снів і мене
Будуть звірі й птахи стерегти.

Всі гірлянди на гойдалці снів
І цілунків моїх пелюстки
Принесуть ті вітри весняні,
Що злітають з моєї руки.

Поділитись сторінкою: