Розбий і викинь

Холодний вітер навесні,
У сутінках пташиний зойк,
Чомусь незатишно мені -
На шиї шовковий шнурок...

Земля невпізнаних облич,
Молитва лагідної шльондри,
Земля класичних протиріч
Тремтить під мушлею ротонди...

Знайди мене серед світів,
Не відставай, я майже поруч.
Там, на бенкеті моїх снів
Горить багаття так праворуч...

Заходь, сідай, ковток вина
Тебе поверне у реальність.
Ти маєш випити до дна
Свою земну елементарність...

Розбий і викинь світ старий!
Життя, як сон. Любов, як нежить.
Ніколи, чуєш, не проси,
Тут все і так тобі належить...

Поділитись сторінкою: