Балада про маму

Ех, талант, гіркий полин,
Туга удовина,
Був у мами син один,
Золота дитина.
Доглядала, як могла,
Рук не покладала,
А поїхав із села -
В гості виглядала...

Але син не поспішав
Їхати до дому,
Жив собі, не сумував -
Добре молодому:
Ні кола і ні двора,
Ні дітей, ні жінки,
Від Амуру й до Дніпра -
Воленька та й тільки.

Та сумна балада ця,
Не діждалась мама,
Наздогнала молодця
Вістка-телеграма.
Він зіпгав її в кулак,
Ледве втримав сльози
І поніс його літак
Крізь сніги, морози...

Увійшов у рідний дім,
Люди, плач, родина,
І постала перед ним
Чорна домовина.
Він незграбно шапку зняв,
Він схилив коліна,
Він невтішно заридав,
Як мала дитина...

Але, що тепер плачі,
Совісті докори,
Син посивів уночі
У думках і болі,
І померла тільки з ним
Та його провина...
Був у мами син один, |
Золота дитина...     | (2)

Поділитись сторінкою: