Коси відпускала

Не повернулись кораблі,
Всі потонули в двох синіх морях.
Слова-метелики злетіли,
Залишились на чарівних містах.
Безмежне поле - то її душа,
Але чому сумна вона, чому сумна?
Коли сумує - немає світла в небесах,
Сонце в хмарах, а колись вона

Приспів:
Коси відпускала з літом,
Танцювала з соловейком,
Заспівала квітам пісню,
Заплітала верба,
І стояла, воду розпускала,
Трави колихала,
З вітром розмовляла.

Веселі квіти сумували
За весною, чекала душа,
Думки пливли вікнами слідом
За водою в забуття.
І заблукав її в лісах полях,
А потім свіжим подихом
З'явився на устах.
І неважливо хто там був
На кораблях, знову тепло,
Нарешті вона

Приспів.

І заблукав її в лісах полях,
А потім свіжим подихом
З'явився на устах.
І неважливо хто там був
На кораблях, знову тепло,
Нарешті вона

Приспів. (2)

Поділитись сторінкою: