| |
Нас там немає, де хочеться бути,
Та як потрапим туди,
То мимо волі не можем забути
Ми свої городи й сади.
Куля земна, як фіранка строката,
В очах рябить від країн.
Гарних містечок на ній є багато,
Та Станіслав є один!
Там біля Бистриці ріки
Пройшли мої шкільні роки,
Там нас ганяли цілим класом
У поле мити буряки.
А ми дурні були малі,
Нас не тягнуло до землі,
Ми жили в Африці у мріях,
Або на острові Балі.
Уві сні ми їли манго
І папаї у Перу,
І кидали бумеранги
У слонів та кенгуру.
Там, де плем'я мумба-юмба
Ходить майже голяка
Карнавали, самба, румба
І немає буряка.
Карнавали, самба, румба
І немає буряка.
Але набридли банани та кава,
Та ж хочеться, де їх нема,
Їхня Зедандія їм не цікава,
Тягне їх наша зима.
Їм так остогидла цукрова тростина,
Джунглі та жовті піски,
Що мрія - далека для них Україна,
Делікатес - буряки.
В них цілий острів Барбадос
Також ганяли на колхоз,
І уявити не можливо,
Як їм хотілось на мороз.
Така гаряча в них земля,
Такі гарячі в них поля,
Що поміняли б свою спеку
Вони на нашого нуля.
Це для них вершина мрії,
Що буває лиш у снах,
Десь поблизу Коломиї
Побувать на буряках.
Помісити трохи глину
І померзнуть до кісток,
Ось тоді про Україну
Не було би і думок.
Ось тоді про Україну
Не було би і думок.
Білі і жовті, і чорнії люди,
І мрія у кожного є,
І хай там у юмбі юмбове буде,
А мені хай буде моє.
Де би мене не закинула доля,
Де би не трапив мій шлях,
Я до свого бурякового поля
Завжди вертаю в думках.
Де біля Бистриці ріки
Вже достигають буряки,
Чека робота, а не мрії
І не порожні балачки.
Ні у Перу, ні в Бангладеш
Такого поля не знайдеш,
Тому до міста Станіслава
Моя любов не має меж.
Буде сало в Україні,
Буде цукор з буряку,
А папаї й мандаринів
Повно в кожному лотку.
А, як душа захоче кави,
Нам не треба в Санта-Фе,
Ми собі у Станіславі
Десь посидим у кафе.
Ми собі у Станіславі
Десь посидим у кафе. Поділитись сторінкою: 
| |
