Гном

Все я знаю, коли я помру
Стану гномом в атласнім жилеті,
По мені буде гном'ячий труд
Золотить на серві зах букети.
Не герой, не пророк, не мудрець,
Що я вмію? Сміятись і плакать.
Пломеніти мій каптурець
Між бокалів, як квіточка маку.
Я любитиму цукор і кмин,
Малиновий лікер і гостинці,
Серед довгої мами-жими
Буду спать в порцеляновій скриньці.

Я навчуся хороших манер,
В порцелянових дам делікатних,
Заведу собі троску й лорнет.
А також - цвіркуна-музиканта.
І з маркізом зіграю в пікет,
А з маркізою вивчу дуетик,
І тихенько поскаржусь валету,
Що безсмертя моє залегке.

І століття, і друге, і третє,
В час, коли за віконечком сніг
У старенькім картатім жилеті
Буду жити на радість поетам
І малятам казки бубоніть.
О, не плачте, живі, по мені...

Поділитись сторінкою: