| |
Затуляю, лице рукою, ховаюсь, від чого - не знаю,
Повітря ковтаю, пірнаю у воду, пірнаю з головою.
Набридло, існувати душею, я хочу, пожити тілом,
А мрії, навіщо я мрію? Реальність набридла, кому яке діло.
Друзі зникають, втікають,втікають, від мене додому.
Невже, насправді, все так дістало?
Залишаюсь один, з дурною головою,
Часом мені, бува здається, з'явилась, на життя алергія
Та рано чи пізно все минеться, в моєму серці поселилась надія.
На лініях телефонної мережі немає ніяких знайомих слів,
Немає взагалі нічого, крім набридливих гудків.
Нема чим час убити, нема куди себе подіти,
Емоції роз'їдають моє тіло, вилазять на світ через мою шкіру.
Приспів:
Моє життя - невиліковна алергія,
Поки я живий вона на мене діє.
Знищую його, коли не можна жити,
Вірю в те, що можу щось змінити.
Мене ніхто ніде не жде, мене не жде ніхто ніде.
Небо холодне візьме душу з тіла вкраде,
Моє тіло нікому не потрібне,
Буду зміщувати з брудом доки не набридне,
Гострим ножем фантазію тупу я на собі знову відтворю.
Приспів.
Слова, що створюють звуки не дають, опустити руки,
Іноді у мене зникає бажання продовжувати пусте існування.
Зупиняю, себе свідомо, чи хтось зрозуміє, мені невідомо.
Для себе людина, а іншим потвора,
Діагноз відомо - моя душа хвора.
Приспів.
А небо, постійно ллє сльози, краплини, вчать азбуку Морзе,
Всі знають дощ скінчиться, якщо кожну ніч сонце сниться.
Коли ж, знайдеться та особа серце до якої звикне скоро,
Коли ліки від алергії принесе із собою,
Запущу своє життя по новому колу...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
